Підпільний крафт або бутлегери по-українськи

Підпільний крафт або бутлегери по-українськи фото

Визначення

Мікро-дистиллер – це невеликий, найчастіше бутіковий завод, створений для виробництва спиртовмісних напоїв високої якості в порівняно невеликих кількостях, зазвичай вироблених окремими партіями (на відміну від безперервного процесу дистиляції великих заводів).

Терміни «реміснича винокурня» (craft distillery) і «реміснича перегонка» стають все більш поширеними в індустрії напоїв. Термін «ремесло» (craft) означає, що невеликі партії дистильованого алкоголю виробляються в сімейному колі, на малому або середньому підприємстві і з високими стандартами якості.

Історія

Сучасний рух мікро-дистиляції (крафта) зріс з крафтового пивоваріння, який виник в Сполученому Королівстві в 1970-х роках і швидко поширився по всій території Сполучених Штатів і всьому світу в наступні десятиліття. У той час як все ще перебуває в зародковому стані, популярність крафтових спиртних напоїв постійно розширюється.

З початку 2000-х років рух крафтової дистиляції став масово проявляться на території країн Східної Європи в тому числі і в Україні. Але на відміну від РФ, де багато неякісного спирту привезеного з Китаю, на території України алкогольні напої, вироблені мега заводами, відрізняються високою якістю, визнаною в світі. Саме тому мікро-дістіллеру в Україні необхідно звертати особливу увагу на якість продукції і оригінальну рецептуру.

Україна має дуже багату історію мікро-дистиляції, яка обумовлена впливом родючих земель, які дозволяли отримувати як фруктові так і зернові дистиляти.

Навіщо?

Для чого потрібен крафтовий алкоголь? В першу чергу - це пошук нових смаків, подолання стереотипів і вихід за рамки стандартних рішень.

Крафтові напої - це кожен раз невелика партія унікальних виробів, індивідуальних за своїм складом і смаком, яких більше не буде. Це як картина - її можна копіювати, але кожен раз художник додасть трохи нових фарб і вона вже буде унікальна, на відміну від роздрукованої на принтері бездушної фотографії.

І звичайно, не варто забувати про десятки тисяч нових робочих місць і надходження до бюджету. Наприклад, в Чехії щорічно за рахунок акцизу, який сплачується за приготування крафтового алкоголю, чеська скарбниця поповнюється на 220 млн євро, працює 520 дрібних фабрик.

Що заважає розвитку в Україні?

(Особливості ліцензування)

Спочатку з переходом під протекторат Росії, а потім і включенням до складу Російської імперії - Україна потрапила під дії «горілчаних монополій» починаючи з середини XVII століття

У 1696 році Петро I заснував третю державну монополію. Через 20 років, в 1716 році, цар ввів свободу винокуріння в Росії, обклавши виробників «винокурним митом».

Четверта монополія була введена (за ініціативою міністра фінансів Сергія Вітте) в 1894 році, але в повній мірі діяла з 1906 по 1913 рік. Винна монополія поширювалася на очищення спирту і торгівлю міцними спиртними напоями. Гуральні могли належати приватним підприємцям, однак вироблений ними спирт купувався скарбницею, проходив очистку на державних складах і продавався в державних винних крамницях. У 1913 році загальна виручка від винної монополії склала 26 відсотків доходів бюджету Росії.

Монополія поширювалася тільки на горілку; всі інші спиртні напої виготовлялися і продавалися вільно, але були обкладені акцизом (а імпортні - ще й ввізним митом). Монопольні ціни на горілку були добре узгоджені зі ставками акцизів і мит; масовий найбідніший споживач задовольнявся казенною горілкою, а заможний споживач віддавав перевагу всім іншим напоям у вільному продажу.

П'ята монополія на алкоголь була введена в січні 1924 року. У 1985 році, незадовго до початку антиалкогольної кампанії, продаж горілки давав третину доходів від торгівлі продовольством або одну шосту частину всього товарообігу радянської торгівлі.

Можна сміливо сказати, що в даний момент ми живемо за часів шостий монополії на алкоголь, яка є спадщиною попередніх.

У чому ж особливість, якщо згідно із законодавством вартість ліцензії на виробництво складає всього 780 гривень на рік? Що заважає невеликому сімейному виробництву оплатити помірну суму і працювати в легальному полі?

А відповідь дуже проста - по-перше, для отримання ліцензії необхідна також ліцензія на оптову торгівлю алкоголю, логіка така - раз виробник, значить торгуєш оптом, вартість якої складе 500.000 гривень, але це ще не все.

Атестат виробництва, який мале підприємство, зважаючи на особливості стандартів просто не в змозі отримає законно.

Разом загальна витратна частина складе близько 1.000.000 гривень, що вже ніяк не може вважатися малим бізнесом в Україні.

А що в Європі

Ліцензування алкогольного ринку в Європі з'явилося в 19 столітті, спочатку воно не було пов'язано з економічними чи соціальними причинами. Це був політичний інструмент. Ліцензування полегшувало контроль над барами і тавернами, які представляли собою майданчики, де городяни могли легко зустрічатися, що зі зрозумілих причин могло здаватися небезпечним для влади в епоху революційних ідей.

Пізніше прихильники ліцензійного режиму підводили під нього економічне обґрунтування. Залежно від підходу, ліцензування обґрунтовувалося його прихильниками самими різними причинами: від економічного контролю до засобу оздоровлення населення.

Для деяких країн ліцензування було кроком до полегшення регулювання. Там таке положення було як альтернатива державній монополії: Болгарія, Норвегія, Литва, Польща і т.д.

На початку XX століття найбільш жорсткий підхід до ліцензування алкогольного ринку був характерний для законодавств скандинавських країн, а найбільш м'який - для виноробних південних країн. За останні десятиліття північні норми значно лібералізувалися, тоді як слабке регулювання на півдні Європи в цілому залишилося незмінним, фактично виступаючи як бажаний зразок. За останні десятиліття в розвинених країнах найрепресивніші обмеження були скасовані.

Європа Сьогодні

До європейського регіону належать 45 країн. У Європі можна виділити наступні види ліцензії на алкоголь: на виробництво, на імпорт, на експорт, на реалізацію (оптову та роздрібну).

Уже шість країн повністю відмовилися від усіх видів ліцензування алкоголю: Данія, Чехія, Греція, Ізраїль, Словенія та Іспанія.

Тільки 14 країн вимагають ліцензію і на імпорт, і на експорт, і на виробництво, і на реалізацію.

25 країн - більшість - ліцензують деякі з цих видів діяльності, при цьому серед них практично ніхто не ліцензує виробництво алкоголю. Словаччина і Португалія залишили ліцензії тільки на імпорт алкоголю.

В Австрії власник магазину інформує про продаж алкоголю в повідомному порядку. У Греції продаж алкоголю є частиною загальної торговельної ліцензії. У деяких країнах, де існує ліцензування роздрібного продажу алкоголю - це формальна процедура з близьким до нуля відсотком отримати відмову: Італія, Молдова, Румунія, Хорватія, бари в Ісландії та Угорщини.

Розміри ліцензійного внеску для роздрібного продажу можуть сильно варіюватися, в тому числі в залежності від розміру магазину, торгового обороту, орендної плати. Так в Норвегії та Румунії підприємець нічого не заплатить за отримання ліцензії на продаж алкоголю.

Висновок

У Європі вважається небажаним жорстке регулювання алкогольного ринку через те, що в його умовах відбувається скорочення податкових надходжень від реалізації алкоголю. І навпаки, жорсткість ліцензування виробництва абсолютно не гарантує високу частку податкових надходжень.

Країни пострадянського простору, в тому числі Україна, виступали в порівняльному дослідженні European Comparative Alcohol Study (ECAS), заснованому на роботах соціологів Karlsson and Österberg (2001, 2002), як хрестоматійний приклад потужного чорного ринку спиртних напоїв, виникнення якого було спровоковано періодами жорсткого регуляторного тиску.

Так куди ми рухаємось? Думайте...

Єгіазарян Борис
майстр дистилер в Kiev Craft Distillery 
спікер Академії дистиляції

 

 

Адреса


Україна, Київ 02034
Радунська, 20

Телефон


067 7511110